Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 9 квітня 1993 року N 3091-XII, від 5 травня 1993 року N 3180-XII, від 16 грудня 1993 року N 3708-XII, від 1 лютого 1994 року N 3898-XII, від 6 квітня 1995 року N 126/95-ВР, від 22 березня 1996 року N 96/96-ВР, від 19 вересня 1996 року N 378/96-ВР (Законом України від 19 вересня 1996 року N 378/96-ВР цей Закон викладено в новій редакції), від 27 червня 1997 року N 404/97-ВР, від 19 вересня 1997 року N 535/97-ВР, від 15 січня 1998 року N 25/98-ВР, від 17 грудня 1998 року N 320-XIV, від 31 грудня 1998 року N 378-XIV, від 15 січня 1999 року N 403-XIV, від 18 березня 1999 року N 515-XIV, від 3 червня 1999 року N 722-XIV, від 15 липня 1999 року N 971-XIV, від 15 липня 1999 року N 973-XIV, від 18 листопада 1999 року N 1242-XIV, від 3 грудня 1999 року N 1278-XIV, від 22 грудня 1999 року N 1344-XIV, від 13 січня 2000 року N 1375-XIV, від 17 лютого 2000 року N 1458-III, від 16 березня 2000 року N 1559-III, від 11 травня 2000 року N 1715-III, від 8 червня 2000 року N 1807-III, від 13 липня 2000 року N 1926-III, від 14 вересня 2000 року N 1953-III, від 21 вересня 2000 року N 1991-III, від 7 грудня 2000 року N 2120-III, від 21 грудня 2000 року N 2181-III, від 21 грудня 2000 року N 2199-III, від 11 січня 2001 року N 2211-III, від 8 лютого 2001 року N 2271-III, від 22 березня 2001 року N 2323-III, від 12 липня 2001 року N 2660-III, від 15 листопада 2001 року N 2779-III, від 20 грудня 2001 року N 2905-III, від 7 лютого 2002 року N 3065-III, від 4 липня 2002 року N 40-IV (зміни, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40-IV, набрали чинності з 1 січня 2003 року) (зміни до цього Закону, передбачені Законом України від 4 липня 2002 року N 40-IV, зупинено на 2003 рік у зв'язку із зупиненням дії пункту 3 розділу VII Закону України від 4 липня 2002 року N 40-IV згідно із Законом України від 26 грудня 2002 року N 380-IV, на 2004 рік - згідно із Законом України від 27 листопада 2003 року N 1344-IV, на 2005 рік - згідно із Законом України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV), від 26 грудня 2002 року N 380-IV, від 3 квітня 2003 року N 665-IV, від 15 травня 2003 року N 756-IV, (зміни до абзацу першого пункту 3 частини першої статті 12 цього Закону, передбачені Законом України від 15 травня 2003 року N 756-IV, зупинено на 2004 рік у зв'язку із зупиненням дії підпункту 1 пункту 1 Закону України від 15 травня 2003 року N 756-IV згідно із Законом України від 27 листопада 2003 року N 1344-IV, на 2005 рік - згідно із Законом України від 23 грудня 2004 року N 2285-IV), від 19 червня 2003 року N 973-IV, від 11 грудня 2003 року N 1377-IV, від 27 листопада 2003 року N 1344-IV, від 15 червня 2004 року N 1766-IV, від 29 червня 2004 року N 1911-IV, від 14 грудня 2004 року N 2229-IV, від 23 грудня 2004 року N 2285-IV, від 25 березня 2005 року N 2505-IV, від 31 травня 2005 року N 2600-IV, від 6 жовтня 2005 року N 2960-IV, від 20 грудня 2005 року N 3235-IV, від 30 листопада 2006 року N 398-V, від 19 грудня 2006 року N 489-V
(Ставки земельного податку, встановлені цим Законом, збільшено в 1,81 раза згідно із Законом України від 27 червня 1997 року N 404/97-ВР)
(Дію Закону зупинено, для сільськогосподарських товаровиробників - платників фіксованого сільськогосподарського податку згідно із Законом України від 17 грудня 1998 року N 320-XIV)
(Ставки земельного податку, встановлені частиною 2 статті 7 цього Закону, по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, в 1999 році збільшено в 2 рази згідно із Законом України від 31 грудня 1998 року N 378-XIV)
(Дію Закону зупинено на період проведення експерименту для підприємств легкої та деревообробної промисловості Чернівецької області - учасників економічного експерименту згідно із Законом України від 13 січня 2000 року N 1375-XIV)
(Установлено, що в 2004 році звільнення від земельного податку, передбачене в пунктах 51 (в частині госпрозрахункових установ, організацій та підприємств), 6, 13, 17, 19, 23 частини першої статті 12 цього Закону, здійснюється на рівні 50 відсотків діючих ставок на відповідних територіях згідно із Законом України від 27 листопада 2003 року N 1344-IV)
Цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Стаття 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: грошова оцінка - капіталізований рентний доход із земельної ділянки; податок - обов'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками; ставка податку - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки; оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою; землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей; (абзац шостий статті 1 у редакції Закону України від 11.12.2003 р. N 1377-IV) землі житлової та громадської забудови - земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. (абзац сьомий статті 1 у редакції Закону України від 11.12.2003 р. N 1377-IV) Стаття 2. Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. (частина друга статті 2 із змінами, внесеними згідно із Законами України від 08.06.2000 р. N 1807-III, від 08.02.2001 р. N 2271-III) Справляння земельного податку за земельні ділянки, надані в користування у зв'язку з укладенням угоди про розподіл продукції, замінюється розподілом виробленої продукції між державою та інвестором на умовах такої угоди. (статтю 2 доповнено новою частиною третьою згідно із Законом України від 08.06.2000 р. N 1807-III, у зв'язку з цим частину третю вважати частиною четвертою) За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Стаття 3. Плата за землю запроваджується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів. (дію статті 3 зупинено на 2000 рік згідно із Законом України від 17.02.2000 р. N 1458-III, на 2001 рік - згідно із Законом України від 07.12.2000 р. N 2120-III, на 2002 рік - згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III, на 2003 рік - згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV, на 2004 рік - згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV, на 2005 рік - згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV, на 2006 рік - згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV, на 2007 рік - згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)
Стаття 4. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року. (дію частини другої статті 4 зупинено на 2000 рік згідно із Законом України від 17.02.2000 р. N 1458-III, на 2001 рік - згідно із Законом України від 07.12.2000 р. N 2120-III, на 2002 рік - згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III, на 2003 рік - згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV, на 2004 рік - згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV, на 2005 рік - згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV, на 2006 рік - згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV) Стаття 5. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. (частина перша статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.02.2001 р. N 2271-III) Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. (частина друга статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.02.2001 р. N 2271-III)
Стаття 6. Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється згідно з частиною першою цієї статті.
(ставки земельного податку, встановлені статтею 6, застосовуються по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2006 року, згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV)
(ставки земельного податку, встановлені статтею 6, застосовуються по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2007 року, згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)
Стаття 7. Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
(ставки земельного податку, встановлені частиною першою статті 7, застосовуються по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2006 року, згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV)
(ставки земельного податку, встановлені частиною першою статті 7, застосовуються по сільськогосподарських угіддях та землях населених пунктів, грошову оцінку яких проведено і уточнено станом на 1 січня 2007 року, згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)
Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах:
Середня ставка податку (коп. за 1 кв. метр)
Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
до 0,2
1,5
від 0,2 до 1
2,1
від 1 до 3
2,7
від 3 до 10
3,0
від 10 до 20
4,8
від 20 до 50
7,5
1,2
від 50 до 100
9,0
1,4
від 100 до 250
10,5
1,6
від 250 до 500
12,0
2,0
від 500 до 1000
15,0
2,5
від 1000 і більше
21,0
(установлено, що в 2001 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 2,62 раза, згідно із Законом України від 07.12.2000 р. N 2120-III)
(установлено, що в 2002 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 3,03 раза, згідно із Законом України від 20.12.2001 р. N 2905-III)
(установлено, що в 2003 році по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 3,03 раза, згідно із Законом України від 26.12.2002 р. N 380-IV)
(установлено, що в 2004 році по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 3,03 раза, згідно із Законом України від 27.11.2003 р. N 1344-IV)
(установлено, що в 2005 році по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 3,03 раза, згідно із Законами України від 23.12.2004 р. N 2285-IV, від 25.03.2005 р. N 2505-IV)
(установлено, що у 2006 році по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 3,10 раза, згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV)
(установлено, що у 2007 році по населених пунктах, грошову оцінку земель яких не проведено, застосовуються ставки земельного податку, встановлені частиною другою статті 7, збільшені в 3,1 раза згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V)
У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку, встановлених частиною другою цієї статті, застосовуються коефіцієнти: на Південному узбережжі Автономної Республіки Крим - 3,0; на Південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5; на Західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,2; на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0; у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" віднесені до категорії гірських; на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.
Ставки земельного податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, встановлених частиною другою і третьою цієї статті. Податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку, обчисленого відповідно до частин першої та другої цієї статті. Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Податок за земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п
ДИАМАНТ-алмаз в классической оправе Элитная недвижимость
Версия для печати
